Окунуться бы в звёздное небо, И остаться мне в нем навсегда. Где живут лишь одни планеты, И пространства таинственна мгла. Где луна, как ночная жрица, Завораживает меня. Голоса придуманной птицы, В тишине лишь ночной слышу я. Где в бездонной, небесной глубине, Силуэтов знакомых блик. На холсте полуночном, игривом, Нарисую созвездия […]
Дорога де бачать очі Домівка лише у пам’яті І болем все квилить серце Куди? Дороги ведуть світами Чужини все за чужинами Не стати ніде своїми Коли? Коли ж повертати згублене? Кому ту дорогу-куряву Збивати назад додому? Чи сни?
Віддзеркалює небо високе у синьому морі, Кучеряві хмарки, ніби чайки махають крильми Та лукаво-лукаво підморгують яснії зорі, Рибками золотими здаються, напевне вони. Місяченько, немов диво-човен із срібним весельцем, Котрий хвилі легенько гойдають то вгору, то вниз. Грає-піниться море і дихає свіжістю небо, То цариці-природи чудовий черговий каприз. 2016 р.
А ночь бесподобно прекрасна. Красива своей тишиной, Здесь страсть управляет так властно Рисуя твой стан колдовской. Луна, как девица стыдливо, Застенчиво прячет лицо Меж веток столетнего дива, Все нежно залив серебром. Мягки очертанья и лики, На крышах объятья теней, На небе рассыпаны блики Ночных колесниц и огней. Уснув, ты все […]
«Б’є в рамена засмаглі Метеликів чорна зграя Білі змії туману Сліди замітають…» (Федеріко Ґарсіа Лорка) Не турбуйте мене, Коли граю я на залізній скрипці Фатальне соло Лише для слухача одного Під небом світанків і синяви – Під оцим куполом вічності, Під білими хмарами сну, Над жовтими кульбабами яви. Не турбуйте […]
Тяжёлое небо, И реки сомнений, Достойное время, Для искуплений, Дрожащими буквами, Закон как донос, Знакомые губы, Иуды засос, А пешка есть пешка, Да туз не король, Поставили править, Домучивать роль, Сломаются зубы, И племя пойдёт, И в медные трубы, Огонь запоёт, Да здравствуют вера, И вечная честь, И совесть согрета, […]
Если любовь уходит, как это всё понять? Были ж минуты счастья..Больно теперь терять. В сердце таится обида. Сердце – кусочек льда. Если любовь уходит. Горько: теперь навсегда. Долго любовь прощает…Терпит и слёзы льёт. Медленно умирает. Плача, на помощь зовёт. И, забывая обиды, думает: Может простить? Только с печальным видом, как […]
Самотняя жінка… що може буть гірше?! Завжди сама, нема кому втішать. Немає у кого поплакать в плече. І в котре сказать: «Приголубь ти мене!». Ні дітей, ні коханого, ані рідні Немає з тобою ні вдень, ні вночі. Приходиш з роботи – ніхто не встріча. Чому допустила самотність в життя?! «Бо […]
«Чому пішов? Куди подався? Кого знайшов? За що продався? Чи так погано все було в житті? А може, ти усе придумав? Чи будеш й далі все туди ідти? Де краще тобі буде думать? Який ти шлях обрав собі? Якой дорогою прямуєш? Що робиться в твоїй душі? За чим ночами ти […]
я радію з твоєї тіні я з твого шаленію слова вечори приповзають сині сни плетуть загадкову змову обрій хмарою ніжно дише та не варто це аніскільки бо радію я навіть з тиші як вона є твоєю тільки
. . І КРОКУЄ ТРАВЕНЬ ПО ЗЕМЛІ! . .Як на зоряному небі, синьому – синьому, тихої місячної ночі зіроньки яскраві сяють – мерехтять, даруючи ГОСПОДНЮ благодать кожній людині, ось так і на заквітчаній Землі – матінці з БОЖОЇ волі розцвіли – […]
Коливається маятник, тихо відлічує час, колихають хвилі приспані мрії. Здається так було завжди. Сни приходять ліниві як літо і тихо скрапують кудись униз, щоб уже не повернутися більше. А може повернуться? Там, де квітує минуле сховалися спалені спогади, ті, що втекли аби вижити. Тихо дзвенить у вухах. Так звично як […]
У сон мй ненька завітала, Так тихо-тихо підійшла. -Як ти там, доню? – запитала, Легко торкнулася плеча. Дивилася на мене ніжно, Ми ж так не бачились давно, Вже літ багато відпливло, Коли пішла у осінь пізню. Я прокидаюсь – сонце світить, Портрет матусі на стіні, Здалось – всміхнулась вона звідти […]
Ищет белочка орешек Между складочек кота. “Может в ушко положила Тот орешек я тогда?” Обыскала ушки, шёрстку: “Кот, ты где орешек дел? Быть не может, чтоб его ты Незаметно взял, да съел” Кот-проныра лишь мурлычет И сидит на нём, как страж Очень нравится, что белка Ему делает массаж.
Вечірнє місто. Тиша. Кава. У чашці смуток причаївся. Сховалась в ковдрі сонна пам’ять, Туман алеями спустився. Стара світлина на комоді – Принишклий спогад в сьогоденні. Малює шибкою узори Дощовий пензлик так натхненно. Розплющить очі синя нічка, Розкажуть зорі нам про завтра, Прогляне потім милу стрічку Сполохано-бадьорий ранок. Бліда утома тишком-нишком […]
У каві затонувши, спокій малює зайчики на стінах. І дощ із заспаного міста змиває чорно-сіро-білу. Поглянь навколо, доторкнися, не бійсь потонути в барвах: Тремтячим і вертким колібрі вмостився нам на плечі ранок.