«Де та душа, що, мов зоря яскрава,Висока й гідна владарського права,Небесну нам осяяла блакить?» (Франческо Петрарка) Ми граємоНа бусурманській лютні дощу,Ми танцюємоБожевільні танці пролісків,Що цвітуть лише у вигадкахЇжаків маленького лісуВчора.Ми креслимоЗнаки хреста і трояндиНа сторінкахЦвяхованих кулями книг,Кожна сторінка якихАпокриф тутешнього,Писана чорниломБузинових ночей Кріпто.Ми сідлаємо вороних конейЛипких войдів безодень,Де ніколи не […]
нерозділене кохання
588 posts
Ти будеш сміятися з рим: Впівоберта, тихо, незримо, Стримуючись, Щоб не сполохати сойок в саду Який, Ніколи не стане для тебе настільки Рідним, Як для мене чужим Став погляд Твоїх безкінечних, за обрій, Людських володінь. Розполохала. Не втрималась. Відкрито і в повен зріст, Заявила, що звісно ж Ті сойки тобі […]
Мені здавалося, що наші долі, немов суміжні в полі дві тополі, Віти яких вже міцно так сплелися, Неначе ми навік обійнялися… Але прозріння веснянИм дощем ЗалИло в душу мою гострий щем, НезгОда звисла журавлів ключем Я при тобі росту диким плющем… Гризе сумління, мов по стовбурі різцем, Себе з корінням […]
Я хочу кожного ранку, будити поцілунком, тебе до сніданку. Я хочу, щодня відправляти смс: “Рідний мій, я тебе кохаю! Будеш їхати з роботи, купи щось солоденького до чаю.” Вечерю готувати, чимось смачненьким балувать тебе. Наших дітей спати вкладати. А потім тобі давати себе ласкати і кохати. І щаслива в обіймах […]
Ти казав, аби я слухала свій внутрішній голос. Моя інтуїція каже, що я тебе в трачаю. Тихенько потрохи, все йде до завершення. Відчуваю серцем, а чому так, незнаю. Я чудово розумію, зараз невчасно це кохання. Війна, робота, обов’язок у тебе кожен день. Тоді навіщо та надія, якщо марні сподівання. Лише […]
– Ало, слухай Путін. Я багато як ти, бачила в житті сволоти. Ти ж нашим антигероєм став. Хотів Україну розколоти? Та ти нас навпаки всіх проти себе з’єднав. Образився на нас, що тобі Україну не дали? Хотів наш народ, та рідню між собою посварити? А ми дружно горою один за одного стали, […]
Вона задумалась у тиші,Життя гортала без зупинки,Тьмяніли в прикрості зіниці,Коли знаходила помилки. Мабуть, любити не уміла,Чомусь подумала про себе,Душа вразлива і несміла,Та що ж колотиться так серце? Це чорний янгол враз з’явився,Тобі розумний ось учитель,Напевно роздумів рабиня,Наставник буду і цілитель. Додам відвертого сарказму,Байдужість, впевненість…до речі,Спокуси, рідкого таланту,Замків нема у цій […]
Оставьте мне хоть что-нибудь на память, Улыбку, взгляд, дыханье наконец, Угасший в чреслах дикий темперамент, Безумный нрав и смех, как образец. Летите с Богом, ветер странствий в помощь, На крыльях крашеных, седых волос. Союз наш сгнил, как перезревший овощ, И я устал любить вас на износ. Решенье вами принято – […]
Осяяла зоря ранкова,Умить зачарувала погляд,Зробилася душа безвольна,О жінко, ти моя Мадонна! На вітрові вихрилось плаття,Торкнулося руки матроса,Уперше і в момент кохання,Неначе обійняв він сонце. Надія промайнула близько,Хто знає, як ім’я красуні?На палубі сміялись нишком,Вона ж із капітаном в шлюбі. ****** Сьогодні неспокійне море,Втікали галасливі чайки,Дощ болісно нутро полоще,Змиває почуття по […]
Можна простити і залишитись.Можнай піти.Назавжди. …а як непросто“До зустрічі!” сказати!коли не віриш..
Не розумію я чоловіків, В сучасному світі. Здаються на вид дорослі, А на справді, вони наче діти. Закохуються в стерв, а хочуть собі милих, Оцінюють напівголих красунь, собі шукають цнотливих; Вірних та слухняних, Не проти,щоб були в паранджі. Щоб слугували перед ними, постійно і в день, і в ночі. Закохуються в […]
Зайду в инсту, ФБ, тик-ток – там куча “лайков” ожидает меня!..Прикину на глазок… Добро ведь даром пропадает! Монетизировать бы “лайки”, что вдо́воль получаю я!.. Эх, подтянула бы я гайки – а то расхлябалась жизня́… Наверно, больше чем Ротару шлют в сообщениях цветов! Вот если б хоть немного налом… Что толку […]
Анатомічні ревнощі…душі Та дещо схильні до шизофренії Якщо балансово бажати, чому б ні Односторонній рух – повернеться людині . Ніколи не примушуйте. Ідіть… Вертайтесь та шукайте Вам тотожну Те місце не для Вас. І годі пить Забороняється Вам пити душу. Кожну . © Еріка Маркон
Кава, скло розбите й ти, У вікні морозні квіти. Передаєм в листах «привіти», І ставим крапку в знак самоти. У стін питаємо секрети. Допивши каву і прибравши скло, Допоможе друг забути, що було, І спалить всі її портрети.
Де суворі казки, де про смерть сповіщає трембіта, Хмаровиння на дощ заклинає відлюдник мольфар, Зустрічалися двоє, да так, щоб ніхто не помітив – На межі полонин, серед ситих овечих отар. В неї сині стрічки, в нього довга вівчарська флояра, З діда-прадіда пісня недобра у спадок дана, Каліграфія долі твердою […]
Мій чорний ворон, став на тон темніший, І кіготь має набагато вже – точніший. Мій чорний ворон, шепоче не мої слова, Шукає ворогів де їх нема. Мій чорний ворон, душі моєї тінь, Й страшних причина сновидінь.
Я снова много думаю теперь. Что дальше? В голове одни вопросы. А дальше снег и долгие морозы, А за спиною запертая дверь. Когда немело тело и душа Рвалась, как птица, ввысь из тесной клетки, Безумно глупой, будто малолетка, К нему спешила снова, чуть дыша. Тогда казалось, словно на краю, И […]