«Шлях до сонця» (моя поезія) Туманом спогади лягають на землю,вкриту полином бунтує серце в ріднім краї: за грім і постріли кругом. Від сліз і горя небо плаче і стогне матінка земля, травинка сумно проростає і видно соняшник здаля. Тихенько всхлипує рідненька Від болю,голосних страждань, адже велика,сильна ненька, немов вклонилася від […]
про життя
4695 posts
Вона дивилася на хмари. У цьому спекотному задушливому місті їй не вистачало повітря. Хотілося втекти далеко, куди-небудь подалі від людей, щоб можна було кричати, вилити ту біль, яка ось уже кілька тижнів просто розриває душу. Як це витримати? І чому це все сталося саме з нею? Настя вдихнула на повні […]
Відкрити те, що всім відомо, Забути років обіцянь, Очікувань та просто втоми Тих днів із сотні, без вагань. Як мало треба нам насправді: От просто встати і піти, Відкинуть те, що на заваді, Іти вперед, тихенько йти. Хтось мріяв десь про океани – Зроби найперший дрібку-крок, Нехай те буде нова […]
Сила народної віри Моя Україно,незламна і сильна, омита морями,степами покрита, Замріяна веснами,літом забарвлена, Зимами теплими,осінніми травами. Є сила і розум,є чесність і воля І наші прийдешні надія і доля. Розкутість і гордість,безмежність у слові, прощення і впертість,прикуті до мови. У назві величній, краса і святиня! Моя Україно,ти наша єдина, ти […]
Нема очікувань – нема розчарувань. Нема очікувань – нема розчарувань. Так просто і так складно одночасно. На все життя не вистачає знань, Щоб все зробити правильно і вчасно. Нема кохання – серце не болить. Так важко і так легко все зламати. Свою любов – таку коротку мить Ми так […]
Неспішними кроками, шаркая ніжками, Хтось дуже важливий крокує доріжкою. Тримає за пальчик – не впасти ж додолу! І голос веселий заллє все навколо. А світ величезний, прям майже безкрайній, Йому посміхається – він, незвичайний! Пройшов наче трохи, а чутно вже інше – Неспішно, проте кроки стали побільше. Портфель за плечима, […]
Іду вперед! Мій шлях без перешкод. Я долю свою словом підкорила! І я не знаю інших насолод, Аніж розправити свободи крила! Все відпустити і прийнять, як є! Не бути гордою, а бути лиш собою! Покинути чуже! Знайти своє! І залишатися серед живих живою!
Затишна кав’ярня… Приємна музика…Столик біля вікна… Вона прийшла сюди як завжди в обідню пору. Не стільки, щоб насолодитися запашною кавою (кава в цій кав’ярні була справді чудовою), скільки з надією побачити його знову… «Та де ж він? Щось він забарився… Невже не прийде? Чого ж його немає?» Вона, трохи нервуючи, […]
Посварились не на жарти Лобода й Щириця, Хто ж то із них на городі краща молодиця. Одна одну ображають, стебла аж тріпочуть: – Та ти бур’ян! Ти нікчема! – кричать просто в очі. Щоб конфлікт ліквідувати – зібрали парламент І Осот старий поважно зачитав регламент, Та й розсудливо закликав набратись […]
Він стояв біля під’їзду. Вона нервово перебирала волосся, яке розсипалося її тендітними плечима. «Невже це кінець?» – думав Сергій, не знаючи, що ж робити далі. «Невже він мене не зупинить?» – боялась Наталя, та все ж рішучим кроком ступила до домофону. – Мамо, відчини, я вже вдома… А він мовчав. […]
-Лате, будь ласка, – підійшла я до автомобільної кав’ярні в парку, і не зводячи очей з телефону продовжувала зло бубніти. – Щоб ти здох, сволота, кіт облізлий, ненавиджу. Та я їй повискубую ту копну на голові. -Ем, пробачте, я не хотів вас образити. Та хоч скажіть, що зробив не так? […]
Провинциальный город В нём, облетевший клён, Усталых пассажиров Вон выбросил вагон. И каждый устремился С вокзала прочь уйти: Автобусом уехать, Умчаться на такси. Их ветер гонит в спины, Пугает темнота. О, как мне надоели Электропоезда! Из зала ожидания Я вышла на перрон. Никто не провожает, И там, не встретит он. […]
Гіркий полин зостався на вустах, бо проти долі вирішив піти, ти відлетів у небо наче птах, хоч обіцяв одного дня прийти. На серці матері панує пустота, Її нічим не допоможе світ, Вона ненавидить, коли “живе” війна, терпіння тріснуло, як під ногами лід. Його нема, і ніби й днів нема,таких […]
Знайти і загубитися у хвилях вічності Злетіти чайкою до неба високо І знов торкнутися до хвиль земних Летіти над поверхнею води і не розбитися Все слухаючи вітру шум і плюскіт хвиль Опавшим листям милуватися Що може не тонути у воді Повільно на поверхні колихатися Милуючись у дзверкалі із хмар Зануритись […]
Віддай мені мої білі крила Що загубились у сірих буднях Затягнутих у пластикову реальність Мені нестерпна вже ця тягучість Однакових днів без змісту Для продовження існування Просто вже сил нема Я знов літати хочу І створювати свою реальність Губитись в рожевих хмарах І просто йти в нікуди Літати поміж світами […]
Сьогодні з тобою зустрілись, Як друзі, зраділи долі, І випити чаю присіли – Я чув, ти працюєш у школі, Я чув, в тебе дім і авто, Сміх сина, мужнє плече, Що радості так багато, Через вінця в тобі тече! – А я чула, що ти в достатку, Робота у тебе […]
Я оглянулась на минуле: “Чому за мною ходиш ти? Я все забула! Все забула! Прошу, будь-ласка, відпусти!” Стоїть. Ні кроку не ступило… І пильно в очі загляда. А я кричу: “Не зламуй крила! бо я ще зовсім молода!” Не йде минуле, тихі звуки… Згадаю все, що в нас було. І […]
Она у порога стала, как дальше ей жить – не знала… Все бросить, забыть и уехать? Решение кувырком. Она очень сильно устала… И дети вдруг ей сказали Что надо пожить для счастья, отбросив свои «потом»… А сад так манил малиной, цветами и абрикосом, И тот огород в три сотки, […]