За ці роки все так і залишилось: Те саме літо і така ж зима. Лише одне незмінно все ж змінилось- Тебе зі мною вже давно нема… І світ, як світ, і небо теж, як небо, Й такі ж, напевно, гарні вечори. І жити далі треба, дуже треба, Бо ще маленькі […]
Daily Archives: 07.08.2020
53 posts
Літо, шкільні канікули, а тобі, як в тому вірші Шевченка – «тринадцятий минало…», і все навкруги тобі в радість: і теплі сонячні дні, і по літньому яскраве та колоритне сільське життя, безтурботність чи то ще дитинства, а може вже й підліток десь тихо вмикає гординю… В селі добре: ранок приходить […]
Ти шепотів ромашкові слова– А я опустивши голову , намотувала кола. Мені потрібно було ціле поле, не одна, Усі довкола. Ця прохолодна вранішня роса Аж лоскотала моє тіло голе. Мені потрібна була теплота– Я вся проквола. Моє волосся ці каштанові дощі Бурхливих течій І чорне плаття мов плющі вкривало ледве […]
Серед холодних стін чужого міста, Шукаючи притулку й теплоти, У пошуках де-небудь щось поїсти, Блукають діти – тіні самоти. На вулиці, в під’їздах, на вокзалі. Жебрачать біля станції метро… Ці діти – ніби пам’ятник печалі, Не приголубить, не обійме їх ніхто. У справжній боротьбі за виживання Залишені батьками та людьми. […]
Ты можешь гневаться на Бога, на державу, на судьбу, На Кали Югу всё списать – все промахи, провалы, Но если жизнь твоя трещит по шву, Тебе пора, вперед, пешком по шпалам. Ты можешь волком выть ночами на луну, Или тонуть в рутине мелких дел, Или собрав рюкзак, вперед шагнуть, Туда, […]
Мільйони поглядів і дотиків твоїх, Мільйони слів і стільки же – мовчання. Мільйони раз зову тебе своїм В іще солодких, трепетних зізнаннях. Мільйони днів у серці ти моїм Засів, мов скалка. рана кровоточить… Мільйони раз зову тебе своїм І більш нікого звати так не хочу…
Не будите меня, он мне снится. Дышит в шею, касаясь ресницами, Шепчет ласково: «Спи, моя крошка…» Сплю любимый, сплю, мой хороший. Сердце слабое жалобно стонет: Не будите. Он греет ладони, Он целует замерзшие пальцы. Не будите, пожалуйста, сжальтесь! Ночи с ним — драгоценные ночи. Он колени мои щекочет… Он уверенный, я труслива… Боже! как он такой красивый? Только в снах он мне губы целует. Я об этом […]
Безодня – чорна, наче ніч, Життя пройшло і пекло наступило… І ось, уже вогонь пекельний нам У крематорії нацисти розпалили. Безвихідь – доля в нас одна, І піч уже пекельним жаром дише… За що? Яка у нас вина? Невже причину страти кат Словом «єврей» безжалісно запише? Вогонь – біль, […]
А небо говорило зливою, Піти і розчинитись у дощі. Ти ж не вмієш бути щасливою, Бо цей дощ на твоїй щоці. Народитись настільки красивою І плакати в подушку у ночі. Ти ж не вмієш бути щасливою Тільки дощ на твоїй щоці. І весна вміє бути зрадливою Загубила від щастя ключі, […]
Молоде подружжя Задніпрянських готувалось до п’ятої річниці свого шлюбу. Нарікати на долю їм не було за що, оскільки вона була до них прихильною. Добротний будинок у часному секторі, подалі від гамірного міста, поближче до природи, дістався у спадок від бабусі. Захоплююча робота, повна пригод, іноді, навіть, занадто, надавала життю різнобарвних […]
На краю села стоїть криниця Із червонодзьобим журавлем. Зможе низько він тоді вклониться, Як набрати хтось води прийде. І ніхто уже не пам”ятає Хто копав криниченьку оцю, Тільки дякувать щодня не забувають Літ чимало цьому молодцю. Нагорода це, мабуть найкраща, Коли люди навіть крізь роки З вдячністю такою залюбки Добрим […]
В саду камней бросаю якорь, Усталый кофе пригубив. Знакомый слышался мотив: Осенний дождь уныло плакал. В саду камней переложу Все основанья и законы: Оркестра струны невесомы, – Дождя симфонию слежу. Луч маяка по листьям мокрым Веду, рассеянно скользя: Ленивой змейкою сквозя, Струится в ночь дымок от кофе. На камне камня […]
Щастя В житті весь час чогось не вистачає: Одне щось є, знов іншого немає… А час іде… Хвилина до хвилини. І по зернинці твориться родина. У дзеркало дивлюсь – ніби й та сама: для мами – доця, для синочка – мама…. Життя іде, і все без фонограми, пробігла […]
Вирвані з коренем Стогнали землі на Карпатських схилах, Гули Бескиди голосом німим… Як відривалась з коренем людина І з болем залишала рідний дім!.. Вона в землі, в зернятку, у смереці… У хвилях Сяну, Ужу, й по Попрад!.. Ох як болить душа старого лемка, Що більше вже не поверне […]
Проба пера 2007 рік ЧОЛОВІЧА ДРУЖБА Олег стояв осторонь і з величезною заздрістю дивився на молоду пару, яка прогулювалась алеєю парку. Знання того, що на місці хлопця, який тримав за руку вродливу дівчину, міг би бути він, не давало йому спокою, адже по праву лише йому належить бути поряд неї, […]
Забарвлю весну кольорами неба, Червоним й чорним долю прокладу, Бо що людині на цім світі треба- Іти до мрії й обминать біду ! Вплету у нитку сонячний промінчик, І золото достигле з колосків, І стежку з дому, кожен в ній камінчик… Й лелеку того, що на стрісі жив… І так […]
Ти стояла і дивилась. Місто кольори змінило. Було лихо. Буде й диво. Навіть якщо мало віриш. Сонце високо. качелі і високі каруселі. Дівчинко. мов у дитинстві. ти літаєш вище й више… Розлий в небі – карамелі…. Колись була невесела. А сьогодні, мов хмаринка…. Й небо синє, чисте-чисте…. Очі карі невеселі, […]